Author Archives: tanzlaboratorium

Літня школа 2019: Тіло та дискурси

Нам стало цікаво, яким чином тіло контактує з різними дискурсами, чинить їм спротив, реагує на них, вказує на їхню штучність і таке інше.

Школу структуровано за інтересами учасників.

Інтерес 1: ТІло та дискурс уяви. Воркшоп, що звертається до буто-практик, з одного боку, та до реальності реального – “уявити те, що є, не більше й не менше”, з іншого.

Інтерес 2: Тіло та дискурс пам’яті. Воркшоп, який побудований на практиках з методу фельденкрайса та танцю буто, як дослідження можливості розрізняти пам’ять (відчуття), що живе у тілі, від пам’яті, що сконструйована наративами (своїх чи інших) про минуле.

Інтерес 3: Тіло та дискурс театру. З одного боку, театр є владною машиною, яка здійснює на тіло прямий вплив, форматує, підкорює його. Разом із тим, театр стає місцем емансипації тіла. Чи існує конфлікт між дискурсивним і тілесним, якщо так, то яка його природа?

Інтерес 4: Тіло та внутрішні ритми музики та руху.
Ритм є у будь-якому русі чи процесі визначальним елементом, що уможливлює його тривання. У музиці, наприклад, ритмічний рух – це чергування шматків тиші, звуків, і відлунь.
Коли я іду, проміжки між моїми кроками, (наповнені падінням?) можна порівняти з паузами між звуками. Між звуками теж щось триває, немає повної відсутності звуку, після припинення звучання ми чуємо відлуння. Пауза наповнює час так само як і музичний звук.
Якщо значною мірою уповільнити темп звичайного руху (наприклад, удвадцятеро), тоді, можливо, вдасться спостерігати внутрішній ритм тіла, стане можливо відчути рух “підземної річки”, процесу життя тіла у світі та разом із речами світу.

Ідеальний театр. Шари

З початку 2018 року ТЛ працює над ідеєю ідеального театру, театру, який міг би сказати про себе – “я – не театр”. Що таке театр, як не міфологія в сенсі “натуралізації концепту”?
Шукати театр там, де він ще чи вже – не театр. Театр, що говорить про свою неможливість. Знищити театр в сенсі його профанації, підірвати міф, відірвати його від ритуалу, звільнити гру.

3 квітня в рамках Проекту відбудеться показ “Ідеальний театр. Шари”

В процесі обробки відповідей на анкетування, виявилися кілька шарів ідеальності – як її собі уявляють учасники опитування.
Кожен з нас бере у роботу один з таких шарів і створює щось типу скетча, короткий нарис одного з рівнів ідеальності театру.

За результатами опитування:
1 шар: година психологічного партнерства людини, що повсякденною мовою екзистенційно шукає смисл життя в театрі-лабораторії
2 шар: 40 хвилин веселої байдужості ілюзорного персонажу художньою мовою на концептуальному рівні в атмосфері абсурду
3 шар: 10 хвилин виховного абстрактного антропоцентризму неартикульованою мовою в атмосфері глобального Чехова А.П.
4 шар: година конкретної залежності матюкливої істоти від Іншого в суспільній атмосфері відчуження
5 шар: 40 хвилин цинічного людського суду псевдонауковою мовою з локальної культурної провини в атмосфері театру-розваги
6 шар: фактично 10 хвилин дружньої сексуальності радянською мовою в умоглядній атмосфері Шекспіра

ідеальнийТшари

***
15 липня 2018 року відбувся work in progress «Бенкет» на сцені НЦТМ ім. Леся Курбаса

Лабораторна робота № 6. Ідеальний танець

3 лютого 2018, НЦТМ ім. Леся Курбаса, Київ

Що значить — бути задоволеним твором мистецтва?

Спочатку ми запропонуємо глядачам відповісти на кілька питань. Опитувальник складається з деяких основних елементів танцю, як то: темп, якість рухів, різновид танцю, тип музики, тощо. На основі отриманих матеріалів учасники створять свої версії “ідеального танцю”.

Ця робота досліджує складні взаємини між очікуванням та задоволенням у сприйнятті мистецтва (але не тільки мистецтва).

У 1990-х роках художники Комар і Меламід реалізували свій проект “Вибір народу”. Вони замовили у соціологічних компаній низки країн (серед яких була й Україна) дослідження, з метою виявити найбільш бажаний (та небажаний) зміст живописного твору. В кожній країні проект завершився виставкою створених за результатами опитувань картин, демонструючи невідповідність смаків, очікувань, тощо – різних людей та піднімаючи критичні питання щодо сучасної соціальної структури та її естетики.

Ми вирішили спробувати вступити в діалог з ідеєю того проекту, переосмислюючи її в умовах перформативного повороту, які пропонують можливість для звільнення естезису від естетики та емансипації глядача.
На нашу думку, танець є ідеальним засобом для мистецтва, що має справу з неможливістю себе самого.

KM_denmark

Семінар – лабораторія іншого розрізнення

26, 28, 30 грудня 2017 і 2, 4, 6, 7, 9 січня 2018

Семінар – лабораторія іншого розрізнення.
Мистецькі практики як продукування знання у русі.
Розширена хореографія і пост-танець, емансипація глядача та драматургія без автора, композиція у реальному часі та контингентність, перформативність і перформанс, постдраматичний театр і політика, егалітарна передумова та формування спільнот, Practice as research та спеціальне буття, та інші – нові, не завжди легко зрозумілі, – поняття нашого часу, що стануть предметом аналізу в рамках лабораторії.
Подивимося, як апорії теоретичного дискурсу створюють межу, що іманентна тілесній практиці. Як проблематичність існування тілесної уяви відкриває можливості для мисленевого експерименту, що завжди був танцем.
А також:
Порозбиратися з тілом як тим, що “використовує танцюриста в якості інструмента.”

Festival of Experiments with Perception – Dec. 14–16, Kyiv

Фестиваль перцептивних експериментів

Три роботи групи ТЛ, які працюють з глядацьким сприйняттям, використовуючи для цього різні способи мислення та пропонуючи глядачеві побути у не завжди зручному, але іноді приємному становищі у зарезервованому для цього часі

14–16 грудня, НЦТМ ім. Леся Курбаса, Київ

perceptionfest2017

14.12 19.00
Стан у часі (state in time)

Людина завжди є надто активна у своїх власних проявах. Вона зазвичай прагне до майбутнього, сприймаючи за майбутнє той простір, що має перед очима, адже уявна стріла часу дивиться в тому ж напрямку.
Але, як бути, якщо в реальності Минуле не знаходиться за спиною людини, так само як Майбутнє не є точкою фокусу її погляду?
Може, Майбутнє є своєрідним підгрунтям, підвалиною на яку можливо спиратися — але за умови не-планування, не-створення, не-знання його?
Що відбувається, коли зір втрачає своє звичне місце у сприйнятті?

Можливо існує тільки один справжній кордон — між Минулим і Майбутнім — а, відтак, людина завжди уже стоїть на межі?

Ми пропонуємо глядачам взяти участь у роботі із зав’язаними очима та спостерігати, ким вони є у кожен певний момент часу — глядачами, об’єктами, акторами, перформерами чи просто будь-ким будь-де.

15.12 19:00
Театр в голові. Насолоджуватися не-порозумінням.

Скажи що робити без навіщо, чому та як. Інструкція не передбачає контролю або перевірки, не існує неправильних дій. Як саме виконувати інструкцію перформер вирішує сам. Він вільний від оцінки – чи відповідає його дія інструкції. Але ця людина знаходиться на сцені, і таким чином будь-яка її дія набуває значення без відповідальності. Подивись, що буде.

Побачити можна тільки те, що видиме. Видиме не приховує нічого, те, що ти бачиш, є фактом, є реальним. Однак зазвичай люди підозрюють у видимій формі наявність прихованого змісту (психології, поганих намірів, маніпуляції тощо), який потрібно розшифрувати, знешкодити.
Припинити суперечку між формою і змістом, яка лежить в основі агресивного, диктаторського погляду можливо тільки якщо відірвати їх одне від одного.

Інструкції, що звучать в навушниках у перформера, стають знаком розриву між видимим і прихованим.
Тепер існує тільки видиме, що дозволяє:
Припинити шукати порозуміння, перевіряти будь-що на відповідність правильному розумінню чогось.
Вийти з-під влади диктаторського дискурсу, звільнити місце для появи непередбачуваного.
Насолоджуватися не-порозумінням.

16.12 19:00
Гамлети. Гра в театр

Експеримент з ігровими структурами та уявою глядача, здатного перезібрати виставу. Метод композиції, що своєю структурою “нагадує” роботу з Книгою Перемін, чи то підважує і адаптує існуючу театральну конвенцію, чи то проблематизує її.
Як працює відношення між абстрактним та конкретним у театральній практиці? Що відбувається між увагою та уявою, часом та простором, тобою і тобою?
Перформатизація слова та руху за рахунок розрізнення того, хто працює від того, що виробляє себе само, або по-іншому – розрізнення враження від його змісту.