2013 – ongoing

The series of documentary theater productions “Expertyza [Expertise]” was initiated by TanzLaboratorium in spring 2013, as a structured discursive game where participants, who may have no stage experience, perform as “experts” of their own lives. Evolving in parallel with the social and political transformations in Ukraine, the project provides a framework through which it is possible to see people’s positions on urgent issues like institutional politics, the Maidan protests, cultural policy, refugees and internally displaced persons. In 2015 the project traveled to Eastern Ukraine to meet the people (activists, local citizens and Ukrainian military) who live close to the front line of the Ukrainian-Russian conflict. Since then TanzLaboratorium has visited cities and towns, large and small, across Ukraine to provoke discussions with and amongst local residents.

Today, the inability to speak is one of the key factors forming the social-political situation in Ukraine. Those who do not use their voices are often charged with other motives, giving rise to an atmosphere of suspicion and fear that blocks communication. The theater creates the possibility to begin a conversation. Once you are onstage you are obliged to speak, for silence upholds the words of whoever is speaking. When someone starts speaking, s/he appears, making it possible to defend one’s position, to continue the discussion. Documentary theater is a laboratory for perception and aggravation, where people are positioned side-by-side rather than one above the other, letting us look at events from various points of view.

 

 

Хронологія / Chronology (in Ukrainian)

Reviews, writings:

Playing at Politics, Learning to Speak: Documentary Theater by Kyiv’s TanzLaboratorium Experiments with Forms of Commonality (in English)

Документальний театр «Експертиза» TanzLaboratorium як практика дослідження публічності (українською)

Документальний театр “Експертиза”

Документальний театр – лабораторія сприйняття, лабораторія подразнення. Це місце, де ти не повинен бути політкоректним, де ти можеш ламати обмеження свого буденного сприйняття, де можна зрозуміти когось, кого ти вважав своїм політичним опонентом, де ти можеш здобути досвід, сенс якого – щось може бути не таким, як ти думав. Це можливість різних точок зору, зокрема, політичних. І те, що можна сидіти не одне над одним, а поруч, і дивитися на події під різними кутами – це і є архітектура театру.
Радянська тоталітарна мова — те, що не дозволяє ані сказати ні почути. Замість пошуку істини весь час відбувається перевірка висловлюваного на відповідність заздалегідь встановленим, правильним, відомим зразкам.

Непублічно, з друзями, ми дозволяємо собі “обмінятися думками”, висловити свої особисті почуття чи переконання, оскільки приватна розмова не загрожує людині, що є носієм тоталітарної мови, відповідальністю політичної дії. У небезпечній ситуації публічної розмови людина часто відмовляється говорити з одним співрозмовником, натомість воліє звертатися до всіх присутніх, як частина звертається до цілого, яке апріорі знає краще. Тоталітарна мова не дає людині думати в той момент, коли вона каже щось.

В публічному просторі (саме поняття якого виходить за рамки тоталітарної мови і тому стикається з багатьма непорозуміннями) розмова майже неможлива (бо ж люди дивляться). Проблема цієї німоти можливо є причиною невідчування людиною себе громадянином, який впливає на суспільство і державу і несе за них відповідальність. Для радянського типу мислення притаманною є неможливість діяти. Якщо заздалегідь відомо, що спільна дія неможлива (не дозволена), то й аргументація не має сенсу. Крім того, щоб бути почутим у публічному просторі, треба бути специфічним, ризикувати, виставляючи себе такого, про якого ти сам можливо не підозрюєш.

Коли публічно розмовляють двоє, створюється більш складна система стосунків між ними та тими, хто слухає, адже кожен може опинитися на місці співрозмовника з кожним іншим. Діалог, як давній філософський метод пошуку істини, допомагає громадянину побачити себе у складній ситуації життя після тоталітаризму.

Учасники вистави виступають експертами власного життя в суспільно-політичному контексті, яким він є зараз. Подія має ігрову структуру. Ми пропонуємо прості правила гри та структуру розмови, теми та питання визначають самі учасники.