2017

Гамлети. Гра в театр

Експеримент з ігровими структурами та уявою глядача, здатного перезібрати виставу. Метод композиції, що своєю структурою “нагадує” роботу з Книгою Перемін, чи то підважує і адаптує існуючу театральну конвенцію, чи то проблематизує її.
Як працює відношення між абстрактним та конкретним у театральній практиці? Що відбувається між увагою та уявою, часом та простором, тобою і тобою?
Перформатизація слова та руху за рахунок розрізнення того, хто працює від того, що виробляє себе само, або по-іншому – розрізнення враження від його змісту.

Від акторів:
“Спочатку була нелюбов до театру, за винятком Гамлета “на Таганкє”, згодом – довгі роки екзистенційної практики “роблю, що не хочу, а що хочу не роблю”, що призвела до дослідження “онтологічних підвалин театру” у виставі “Medium is the message” за матеріалами “Розенкранц і Гільденстерн мертві” Стоппарда в пагарєлому театрі “Вільна сцена”. Між іншим з’явилося зацікавлення ігровими структурами Анатолія Васільєва. Потім сталося близьке знайомство з текстами Леся Подерв’янського, перверзійні властивості яких сприяють деконструкції звичного акторського мовлення. По ходу експеримента та суперечок з колегами нас наздогнали інші Гамлети..” (Лариса Венедиктова)
“Я довго вчився грати на музичних інструментах, потім вчився танцювати, якийсь час вчився акторській грі — тільки для того, щоб побачити власну неспроможність грати. Тоді з’явилося власне питання про особисте “чи бути чи не бути” і погляд назад на “замисли могутні та важкі”, що “звертають набік”.
Назовні відбувається самознищення сучасного мистецтва і стає очевидним провалля — відсутність адекватної сучасності мови. Спроба Подерв’янського створити таку мову викликає повагу, захоплення і бажання грати у театр.” (Олександр Лебедєв)

Від глядачів:
“Це круто — спостерігати за візуалізацією деконструкції. Особливо за агентом, який є водночас частиною театру, який руйнує його зсередини. Причому, руйнує красиво, логічно, так, наче пише формулу.
… задала питання собі “А де ж життя духу, що є сутністю театру?” ну така вже у нас українська традиція, що поробиш:-)
І відповіла – у тебе в голові та серці, Лорочка. Саме так, не у акторів на сцені, як це у традиційному театрі зазвичай, а навпаки, у глядача-співатора. Дякую за цю свободу!” (Лора Артюгіна)
“Відчути складність та неоднозначність того простору, що існує між сказаним (якось кимось) та почутим (якось кимось). Дивуватися кількості можливостей того, що може відбутися і припущенням, що не відбудеться все, що могло би.” (Лариса Бабій)
“… Тебе звільнено від досвіду естетичного переживання, на яке ти налаштувався, залишивши marketing&sales офіс у пошуках п’ятничних вражень.…..Плюнути на все, закатати рукава і почати уявляти, фантазувати, догравати за акторів і режисерів! Пробачати некласичну пластику, все пробачати. І почати довіряти.
Якщо ви так зробите – знайте, ви потрапили саме туди. Бо саме з цього моменту у вас почне змінюватися час і простір, а імпульсивні алогічні, не сюжетні дії піднімуть вас на точку, де пробачати доведеться вже самого себе. За не увагу до себе і до іншого, за відсутність інтересу до життя і за поклоніння суддям- ідолам всередині себе і багато ще за що.” (Олександр Герасимов)

Попередження:
– може звучати нецензурна лексика (може й не звучати, але скоріш за все буде)
– глядач працює у виставі експериментатором
– вони знають, що вони роблять, але не знають, що з цього вийде