Values

2019

(scroll down for English)

Цінності

Серія соло-перформансів й аукціон з їхнього продажу.

ТанцЛабораторіум продовжує досліджувати та проблематизувати відносини між танцем та сучасним мистецтвом, між художником та глядачем, між суб’єктом та об’єктом, між контекстом та особистою практикою, між фінансуванням та продукуванням мистецтва.

“Цінності” – можливо, найбільш повторюване слово у сучасній Україні. Цінностями часто називають уявлення, міфи, забобони (традиційні ц.), світоглядні конструкції (інтер-націоналізм), в кращому випадку — політичні програми (європейські ц.) Відбувається міфологізація та ритуалізація цінностей.

Як ми визначаємо цінність? Що таке цінності? Чи є цінністю життя саме по собі? Мандельштам наприклад вважав, що треба цінувати власне існування більше, ніж власне життя.

Що є цінністю у випадку мистецтва? Що саме ми купуємо, коли купуємо мистецтво? Чи це матеріальні об’єкти, чи досвід, статус, талант або принципи? У чому цінність сучасного мистецтва? Що якщо це мистецтво нематеріальне?

Кожен з учасників вільний виробити свій підхід до цих питань, але базовою пропозицією є створення перформансу, який інспірований вже існуючими творами мистецтва, що визнані впливовими (у різних значеннях цього слова). ТЛ спирається на власний досвід реалізації схожого проекту спільно зі шведськими колегами (“Value”, 2009, в рамках програми “SWІЖЕ” Шведського Інституту)

Куратор – Лариса Венедіктова.

1 лютого 2019 року в НЦТМ ім. Леся Курбаса відбулася передвиставка робіт й аукціон з їхнього продажу. Під час аукціону були продані всі покази робіт. Більшість робіт була куплена колективами власників, які швидко самоорганізовувалися, щоб придбати роботу. Один із показів купив індивідуальний власник із можливістю продавати квитки.

Про аукціон:

Михаил Зятин. Быть публикой

цінності

Покази робіт:

4 лютого 2019

Крок за кроком. Мар’яна Матвейчук

Ця робота інспірована танцем “Accumulation” (1971) Тріши Браун, в якому художниця невпинно повторює набір рухів, з кожним новим заходом не втрачаючи ні ясності, ні артикуляції.
На відміну від візуального мистецтва, танець існує лише в акті свого виконання і не підлягає безпосередньому накопиченню чи зберіганню. Його “акумуляція” відбувається тільки через нове повторення.
У своєму соло я пропоную подивитися і на повторення того ж самого руху, і на акумуляцію як накопичення слідів від цього руху.

5 лютого 2019

У мене нічого немає. Анна Віноградова

Я заздрю тим, хто все знає. Хоча ні, я в це не вірю. Чим складніше річ або подія, тим складніше про неї щось точно знати. (Чи можна взагалі щось точно знати?)

У мене є одна складна річ. Але одночасно і немає. В місці, де потенційно може бути думка про цю річ, залишаються мямлення, натяки, набряки, відлуння здорового глузду і нерозбірливе шепотіння.
Копаючись у купі згадок, я намагаюсь скласти те, що весь час розвалюється і не збирається до того стану, коли “знаєш”.

***
У мене нічого немає – це монолог-роздум, де свідок подій, що розпочалися на Сході у 2014 році, звертається до існуючого матеріалу (власного досвіду, автобіографічних спогадів, а також до книжки Олени Стяжкіної “Мовою Бога”), і трансформуючи його, працює над мистецьким осмисленням ситуації з метою виявлення власного погляду на неї.

6 лютого 2019

What if I were free?/Що якби я була вільною? Лариса Бабій

Моя мама виросла в тому ж маленькому містечку в штаті Міннесота, що й Bob Dylan. Я зустріла його музику вже в дорослому віці, після 10 років в Україні, коли повернулася до батьківської хати, щоби доглядати за бабусею. Її забрали німці з рідного українського села, коли їй було 15 років.

Американська мрія – про власну землю та майно; про можливість добитися того, чого ти хочеш, власними зусиллями; про безкінечний вільний простір; про можливість перетворювати себе в когось іншого, можливо, кращого.

В дитинстві мене оточували українські народні пісні, церковний хор, платівки американської фольк музики 1960-х та 70-х років. Я себе намріювала в уявному просторі цих мелодій, текстів та образів.

Американська культура не заклопочується продовженням традицій. В той же час вона залишає місце для особистої культури – чи то культури рідної землі, яку покинули імігранти, чи то власно обраної субкультури, кожна з них зі своїми правилами та історією.

7 лютого 2019

Порожній квадрат. Олександр Лебедєв

Роботи Брюса Наумана 1967-69 років, фільми і відео, з’явилися тоді, коли мистецтво, вдруге після Малевича і Дюшана, звернулося до практик, що сприяють рефлексії своєї власної діяльності. Користуючись щойно винайденою відеокамерою, Науман створив серію екранних творів, в яких він, за допомогою власного тіла, зосередився на дослідженні таких речей, як кордони простору, реального та уявного, інтенсивність дії у часі, обмеження як такі, що їм підлягає людино-художник. Одного дня художник усвідомив, що більшість часу у майстерні він нічого не робить, окрім ходіння туди-сюди з чашкою кави, і вирішив, шо буде знімати це ходіння на камеру, що з часом призвело до появи надзвичайно цікавих концептуальних робіт.
Деякі з цих робіт можна побачити як танець, сам художник казав про це так: “… я не був танцюристом, але я типу міркував, що якщо я братиму речі, про які я не знаю як це робиться, але ставитимусь до них досить серйозно — тоді це буде сприйматися серйозно.” (“I wasn’t a dancer, but I sort of thought if I took things I didn’t know how to do but was serious enough about them, they would be taken seriously”)

Коли я пробую станцювати те, що є присутнім у роботах Брюса Наумана, я уявляю собі великий порожній простір, який містить у собі множину певних форм. Але також цей простір є формою, що визначає мій рух та мою присутність. Я перебуваю на межі між відтворенням оригіналу (форми, ідеї) та власними зацікавленнями у танці. Наприклад, відчуття, що стають рухами, не-передбачування форми, що виникає, не-діяльність та не-вміння.
Серед робіт Брюса Наумана, до яких я звертаюсь, створюючи власну танцювальну виставу, є:
Dance or Exercise on the Perimeter of a Square, 16mm film, 1967-68
(Танець або вправа на периметрі квадрата)
Walking in an Exaggerated Manner Around the Perimeter of a Square, 16mm film, 1967-68
(Ходіння по периметру квадрата у надмірний спосіб)
Wall/Floor Positions, video, 1968
(Стіна/підлога в позиціях)
Performance (Slightly Crouched), text, 1968
Перформанс (трохи пригнічений)

8 лютого 2019

«i’m surrogate of… xavier le roy» Своє. Лекція – перформанс. Лариса Венедіктова

Вторинність, бажання прилаштуватися до існуючих систем або само-екзотизація, що їх можна спостерігати майже в усіх мистецьких проявах в Україні, виростають, на мою думку, з культурної прірви довжиною в сто років, 50 з яких складає моє життя.
Рівно половина прірви. Тож я збираюся спробувати відрефлексувати прірву через власне (?) життя. Моя половина прірви майже цілковито складається з танцю, завдячуючи тій половині, що була до мене.

 

This slideshow requires JavaScript.

Values
Series of solo-performances sold at public auction

“Values” is a word one hears repeatedly in contemporary Ukraine. It can refer to assumptions, myths, superstitions (traditional values), worldview constructions (internationalism), even political programs (European values). How do we determine value? Is life itself a value?

What is value in the case of art? What are we buying when we buy art – a material object, experience, status, talent, or principles? What is the value of contemporary art? What if this art is immaterial?

Each participating artist developed his/her own approach to these questions, following the basic proposition to create a performance inspired by an already existing artwork (or artist) s/he considers influential.

This project is a continuation of TL’s research and problematization of the relationship between dance and contemporary art, between the artist and viewer, between subject and object, between context and individual practice, between the funding and production of art. It also looks back on TL’s experience with the project “Value,” produced in collaboration with Swedish artists in 2009 (part of the Swedish Institute’s SWІЖЕ program).

Curator – Larysa Venediktova