2016

The exhibition “Art(out)ist” shows video works from 2011-16 that problematize the conflict between the body and morality, between aesthetics and aesthesis, between the specific and the common. It took place in April 2016 at Vozdvyzhenska32 Arts House in Kyiv.

It happens sometimes that you are doing something and only later realize what it was that you were actually doing.

In 2006 TanzLaboratorium began working on the performance “Kurbas. Reconstruction,” which focused on Soviet repressions. Later, the following words appeared in the text accompanying the work: “Clothing is removed from the body, depriving the person of their cultural covering. In desperate attempts to find a new identity, the person loses his/her footing. The process of undressing repeats again and again, reducing the human being to pure existence.”

Quite some time went by (during which the conflict between the naked body and clothing as an element of the social was explored in nearly every work) until Italian philosopher Giorgio Agamben, in his essay “Nudity,” declared: “An investigation that wishes to seriously confront the problem of nudity must first and foremost go back archaeologically to the source of the theological opposition between nudity and clothing, nature and grace. The aim here is not to tap into an original state prior to the separation but to comprehend and neutralize the apparatus that produced this separation.”

Nudity reveals that a person is not identical to oneself and opens up the knowability of the world in its changeableness, while covering (be it grace or ordinary clothes) demands correspondence to itself.

Movement, however, discloses or exposes no less successfully than nudity. Dance endlessly approaches a relationship with a zone of nonknowledge, which is, in fact, movement. Nonknowledge belongs to no one, it is neither subjective nor objective, but it uncovers the possibility for specificity and play. Here play appears as distinction – as the space, or gap between the impressions that come into us and the way that we come into ourselves. Specificity and play are called upon to free aesthesis from aesthetics-morality.

Morality is a virus that makes aesthetics unfit. Aesthetics infected by morality becomes an instrument which is always already an apparatus of power. Anything even once seen as beautiful, as something impressive, sooner or later becomes a manipulative trap. The challenge is to profane aesthetics and return this instrument to general use. Aesthesis can be freed when beauty is disengaged from common custom, when we begin to question beauty as the expected result of the act of perception. This means returning to what precedes beauty, to the sensation of what precedes beauty, to what you (are) like.

No one can tell you what you must (be) like.

More photos and interview in ART UKRAINE (фоторепортаж)

У виставці “Art(out)ist”, яка відбулася у квітні 2016 р. у Vozdvyzhenska32 Arts House у Києві, були показані відео роботи 2011-16 років, в яких проблематизується конфлікт між тілом і моралю, естезисом та естетикою, специфічним і спільним.

Буває так — робиш щось, а пізініше розумієш, чим, власне, був зайнятий.

В 2006 році TanzLaboratorium почав працювати над виставою “Курбас. Реконструкція”, яка тематизувала радянські репресії.

Пізніше в описі до вистави з’явилися такі слова: “З людини знімають одяг, позбавляючи її, таким чином, культурної оболонки. У відчайдушних спробах відшукати нову ідентичність, людина втрачає грунт. Процес роз-одягання повторюється знову й знову, доводячи людську істоту до чистої екзистенції”.

Пройшло досить багато часу (впродовж якого дослідження конфлікту між оголеним тілом та одягом як елементом соціального проникало майже до кожної роботи), поки італійський філософ Джорджо Агамбен в есеї “Нагота” не повідомив: “Серйозне дослідження питання наготи мало би передовсім повернутися до археології теологічного протиставлення наготи й одягу, природи і благодаті, але не для того, щоб добутися у первісний стан, що передував розколу, а щоби усвідомити та знешкодити той диспозитив, який цей розкол обумовив”.

Нагота розкриває нетотожність людини самій собі та відкриває пізнаваність світу у його змінності, убрання (чи то благодать чи звичайний одяг) вимагає йому відповідати.

Рух, проте, викриває (разоблачает), чи виявляє (обличает), не менш вдало, ніж заголення. Танець безкінечно наближається до взаємовідносин із зоною незнання, яка власне і є рухом. Незнання не належить нікому, не є ані суб’єктивним, ні об’єктивним, але відкриває можливість специфічності та гри. Гра постає тут як розрізнення — простір, прозір між враженням, що входить у нас, і тим, як ми входимо самі у себе. Специфічність та гра покликані звільнити естезис від естетики-моралі.

Мораль – це вірус, який робить естетику непридатною. Естетика, що інфікована мораллю, перетворена на інструмент – уже завжди є диспозитивом влади. Те, що хоча б одного разу було побачене як красиве, як те, що вражає, згодом стає пасткою маніпуляції. Завданням є профанувати естетику та віддати цей інструмент в загальне користування. Звільнення естезису може відбутися, коли краса перестає бути спільною звичкою, коли краса піддається сумніву як очікуваний результат акту сприйняття. Повернення до-краси, до відчуття до-краси, до того, що до вподоби.

Ніхто не може сказати тобі, яким має бути твій норов.

Exhibited Works

Happiness! (Video, audio, 2007-2016)
PostUkrainian Body (Video installation, 2012)
Risk Assessment (in collaboration with Jeremy Deller — Video, 2011)
(as if) Panopticon (Performance, video installation, 2011)
Dance as a Time (Video, 2011)
About the Method (Audio, 2011)
VIRTU (Video, 2014)
Oksana Kazmina, Visibility (Performance, 2016)